Щоб розібратися із психологічними труднощами, просто інтелекту не достатньо. Ми не можемо говорити про те, що якби були трохи розумніше, то і психолог не знадобився.
Так говорять ті, хто взагалі не знає, як функціонує психіка.
У кожного з нас є «сліпі зони», які ми не бачимо. Можна хоч всі книжки по саморозвитку і Фрейда прочитати, але це не гарантує глибинних змін.
Щодо «сліпих зон» є умовно два варіанти.
Перший - не хочемо їх бачити (тут свідоме уникання реальності). «Розумію про що ти, але не чіпай мене».
Другий - зони, які ми витісняємо, тобто ми навіть не уявляємо, що це є в нашому душевному житті. Це не є нашим свідомим рішенням і не залежить від рівня інтелекту та загальної обізнаності по життю.
Психоаналіз саме і відрізняється від інших методів тим, що володіє технікою роботи із несвідомим, внутрішніми конфліктами та витісненими фрагментами - «сліпими зонами». Це і про вільні асоціації, і про роботу з переносом і супротивом, і про етику роботи психоаналітика.
В парі аналітик - аналізант зʼявляється можливість побачити в собі ці сліпі зони, які, в більшості своєму, є причиною страждань (невдач, нерозуміння і тд.). Має сенс працювати не з тим, що на поверхні, а з тим, до чого не хочеться торкатися, що викликає сильні (особливо негативні) емоції і що не хочеться розгледіти.
Але кожному обирати своє.